М А Н І Ф Е С Т

Проект документів Комітетів Національної Дії,які були запропоновані на Великому Зборі для прийняття за основу. Після подальшого їх доопрацювання, доповнення й деталізації буде сформульовано остаточну Програму діяльності.

Свої міркування та пропозиції до Проекту ви можете висловити у спеціальній темі на нашому форумі

Проект

М А Н І Ф Е С Т

Цей Маніфест звертається до гідності кожного громадянина України задля об’єднання всіх, хто готовий діяти і творити за наказом сумління і на благо України.

Ідея нашого Руху полягає у здобутті Україною самостійності у внутрішній політиці і суверенності у зовнішніх стосунках, в утвердженні людини у суспільстві, суспільства – в державі, держави – у світі.

Національний розвиток нашої держави розуміємо:

  • У внутрішній політиці – конституційне утвердження вільного розвитку людини. Усвідомлення відповідальності за формування суспільства і держави, що має стати зразком політичної спільноти майбутнього.
  • У зовнішній політиці – набуття Україною геополітичної суб’єктності, сутність якої полягає у трансконтинентальній медіаторній ролі між західним та східним напрямами розвитку цивілізацій.

Місія України – внесення нових цінностей у сучасний світ та їх утвердження в реальній державній практиці.

Для втілення цих ідей має постати широкий громадський Рух, що об’єднає політично активних громадян на основі цінностей новітньої трансформації суспільства, підґрунтя для яких заклала Революція Гідності:

Libertas, Fides, Jus — Свобода, Довіра, Право

Головні регуляторні принципи Руху полягають у необхідному дотриманні правил, які забезпечують реалізацію основної ідеї. Її досягнення можливе лише за умови узгодженої спільної дії. Іншої дороги до примноження добра своєї держави та її громадян для нашого Руху немає.

Втілення цих принципів у реальне життя потребує неухильного дотримання морального закону, який вимагає:

Думай і дій так, аби твої вчинки були нормою гідності

для всіх і для тебе.

Підтримка цього Маніфесту засвідчує приєднання до Руху і поширення його ідей в ім’я суверенітету і розвитку України.


Проект

10 етичних принципів,

на яких формуються правила та норми відносин всередині руху

  1. Прозорість – як обов’язковість розкриття кожним членом руху усіх своїх суспільно значимих активів (передусім, власність, фінанси) та активностей, готовність поставити їх функціонування в рамки спільно прийнятих правил і норм як «подолання порогу довіри».
  2. «Краще віддавати, ніж брати» – принцип політичної зрілості, на який спирається лідерство. Член руху зобов’язаний сприяти у розвитку активностей інших у полі його політичної чи професійної діяльності, а не протистояти їм. Він також на постійній основі безоплатно жертвує визначену частину свого часу для розвитку руху. Цей принцип означає що кошти, пожертвувані будь-ким на розвиток руху, відчужуються від жертводавця для недопущення можливості здійснювати через них вплив на діяльність руху, на цілі та способи їх використання.
  3. Дієвість – як активність, що веде до свободи, породжує право і утверджує довіру. Бездіяльність, що покликається на закон, спричиняє рабство.
  4. Самостійність – означає «зробити себе самого». З вдячністю приймати допомогу, але покладатися на власні сили, таланти і вміння, самостійно відповідати на виклики і долати перешкоди. Домагатися соціального утвердження «своєї справи» у будь-якій обраній сфері діяльності – професійній, бізнесовій, політичній чи адміністративній.
  5. Відповідальність. Кожен опановує свій простір соціальної самореалізації і несе персональну відповідальність за довірену йому частку спільної справи.
  6. Конфідентністьозначає виконання членом спільноти рішень взаємообумовлених, прийнятих консенсусом чи на ієрархічних засадах там, де це передбачено спільними правилами. Цей принцип потребує підпорядкування персональних інтересів спільним. Він також означає уміння зберігати таємниці спільноти.
  7. Солідарність – зобов’язує членів спільноти брати участь у її діях і ставати на захист кожного її члена, а відтак – кожної людини чи об’єднання, що піддається несправедливим утискам та переслідуванням.
  8. Соціальність – спрямованість на розширення і зміцнення спільноти шляхом сприяння соціальній самоорганізації та самовираженню людей у різних сферах життєдіяльності.
  9. Законність – означає поведінку, націлену на сприйняття в суспільстві права і закону як норми у щоденних відносинах, а не ширми чи засобу реалізації персональних позасуспільних інтересів. Цей принцип означає також безумовне дотримання членом руху спільно прийнятих норм і правил життя спільноти і утримання від учинків, що суперечать їх засадам.
  10. Прецедентністьяк поширення підходів, правил і норм, прийнятих в середині спільноти, на українське суспільство. Принцип прецедентності має внутрішню силу – пропозиція бодай одного члена спільноти щодо напрямів та способів її діяльності підлягає розгляду на рівні спільноти.

Хочеш миру – готуйся до війни

Концепція воюючої держави

Воєнна політика є невід’ємною складовою частиною діяльності будь-якої держави. Її головна мета полягає в гарантуванні воєнної безпеки країни. Концентроване відображення воєнна політика знаходить у державній воєнній доктрині.

Положеннями ст. 5, 17, 32, 65 Конституції України закріплено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи влади та органи місцевого самоврядування. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

1. Сучасні приклади воюючих держав світу.

Арабо-ізраїльський конфлікт – протистояння між рядом арабських держав і Державою Ізраїль.

Індо-пакистанський конфлікт – протистояння між Індією і Пакистаном.

Кіпрський конфлікт – протистояння між греко-кіпріотами та турко-кіпріотами по відношенню до острова Кіпр.

Бойові дії в цих конфліктах тривають десятиліттями. Ситуація може загострюватись, але воєнного стану учасники конфліктів не оголошують. Держави живуть як в мирний час, розвивається економіка, туризм і міжнародна торгівля. Кіпр став членом Євросоюзу, хоча його північна частина при підтримці Туреччини вважає себе незалежною державою.

2. Існуючий стан речей та специфічні особливості України як воюючої держави.

На відміну від наведених прикладів воюючих держав на Сході України громадянського конфлікту ніколи не було, тому причина теперішнього конфлікту лише в російській агресії.

Україна не перервала дипломатичні і економічні відносини з агресором, не запровадила воєнний стан на частині своєї території після російського вторгнення, не оголосила Росію державою агресором і себе в стані війни з нею. Керівництво держави всіляко протидіє законодавчому закріпленню Криму і частини Донбасу як  тимчасово окупованих територій.

Керівництво Української держави не хоче зрозуміти того факту, що російська імперія вестиме війну проти України аж доки вона не припинить свого існування. Українська держава є геополітичною альтернативою російській імперії, тому нинішня війна немає суто дипломатичного розв’язання.

Визначальними нормативно-правовими актами у сфері оборони і національної безпеки на сьогодні є: стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015, Закон України “Про основи національної безпеки України”,  Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016.

В них констатується окупація Росією частини території України – Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, розв’язання воєнної агресії на Сході України.

Воєнним противником Україна вважає Російську Федерацію.

Констатується тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України – Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, розпалювання Росією збройного конфлікту в східних регіонах України, наголошується на необхідності протидії російській агресії, констатується можливість повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Однією з основних цілей у сфері воєнної політики України вказується відбиття збройної агресії Російської Федерації проти України.

Одним з основних завдань воєнної політики України вказується інтегрування добровольчих формувань до складу Збройних Сил України та інших військових формувань.

Вказується на необхідність удосконалення системи територіальної оборони з метою формування активного резерву Збройних Сил України, запровадження практичної моделі взаємодії підрозділів територіальної оборони зі збройними формуваннями держави.

Цього не вдалося досягти, оскільки добровольці вважають, що ЗС України не відповідають сучасним вимогам. Разом з тим слід зазначити, що реформування ЗС України відбувається значно швидше, ніж у попередні роки.

Керівництво держави продовжує розглядає підрозділи територіальної оборони виключно лише як резерв ЗС України.

Не прийнято до розгляду проект Закону України «Про Українську добровольчу армію», який визначає роль і місце Української добровольчої армії у структурі сектору безпеки і оборони держави, її завдання, функції, склад, структуру і правові засади діяльності. Закон буде сприяти інтеграції добровольчого руху в систему оборони держави, а також соціальному захисту добровольців.

Одним із шляхів реалізації цього завдання має стати такого опору міг би бути розвиток дієвої системи територіальної оборони України.

Матеріально-технічна база ТСО України використовується не за призначенням і не сприяє обороні України, відсутнє право громадян на зберігання та носіння зброї, та загальна система розвитку військово-патріотичного виховання.

Суть концепції воюючої країни.

Російська агресія поставила перед Україною проблему кардинального перегляду підходів до забезпечення оборони країни та її територіальної цілісності.

Єдиною адекватною та швидкою відповіддю з боку України на цей глобальний виклик є негайна тотальна патріотизація та мілітаризація всього українського суспільства з одночасним всебічним укріпленням армії.

Концепція озброєного народу і мережевого ведення воєнних дій буде вирішальною не тільки у теперішньому протистоянні з російською військовою машиною, а й на тривалу перспективу. Суцільна військова підготовка населення обох статей, формування координованих систем осередків, опанування навиків, способів, форм ведення бойових дій і забезпечення безпеки громадян в умовах сучасного заселення територій може стати ефективним доповненням чисельно-обмеженій армії у справі захисту суспільства, що перебуває на цивілізаційному пограниччі. На сьогодні вирішальною силою, що може захистити суверенітет України від агресії Росії є озброєння народу і формування громадянської армії.

Основна ціль – це зміцнення вертикалі влади та згуртованість патріотично налаштованих верст населення. Об’єднуючою національною ідеєю має бути загальне відповідальне ставлення українців до оборони держави, ідея рівних прав і обов’язків з виконання завдань оборони усіма громадянами країни. Рушійною силою щодо втілення цих конституційних положень в життя країни є єдність волі національної політичної еліти та населення країни.

Тотальна патріотизації та мілітаризація українського суспільства має стати  основою дієвої територіальної оборони держави, надасть Україні можливість стримувати агресора від намірів глибокого вторгнення та оперативно постачати значну кількість підготовленого організованого резерву до діючої армії на будь якому напрямку. Система територіальної оборони України – це резервна армія територіальної оборони (УДА).

Сили територіальної оборони України мають бути постійно діючими, частково добровільними резервними військовими формуваннями з правоохоронними функціями, що входять до системи Міністерства Оборони та МВС України і призначені для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів в громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами – із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Концепція воюючої країни має включати в себе організацію роботи серед суспільства щодо масової мобілізації на спротив, масову військову підготовку, координацію зусиль усіх центрів, осередків та об’єднань що програмно чи стихійно рухаються у вищеописаному напрямку.  Цілеспрямований і організований тиск суспільства на владу з метою змусити її до невідкладного зміцнення силового блоку та запровадження нової доктрини озброєння і її правового та матеріального забезпечення, формування нових структур цивільної оборони що відповідають сучасним глобальним викликам.


До обговорення

К о н ц е п ц і я

НОВОГО СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ

Суть.

Ідея нового суспільного Договору полягає у прийнятті нової Конституції України, яка закріпить новий державний і суспільний лад, самим народом через обрання ним на мажоритарній основі делегатів спеціальних Конституційних Зборів. Конституційні Збори напишуть Конституцію, ухвалять її і винесуть для затвердження на всеукраїнський референдум.

Ми виходимо з того, що прийняття Конституції України є актом виключної суверенної волі українського народу.

Ми вважаємо, що українське суспільство потребує саме нової Конституції, а не внесення змін до існуючої, тим більше на вимогу чи під тиском зовнішніх чинників в умовах воєнного часу.

За відсутності політичних лідерів та сил, яким довіряє суспільство, нова Конституція може бути прийнята тільки через громадянський діалог і Установчий процес. Нові правила нової держави мають написати самі громадяни, а не діюча Верховна Рада разом з Президентом України, які втратили довіру народу.

Метою прийняття саме нової Конституції є завершити пострадянський етап у розвитку України та перейти до встановлення повного суверенітету і міжнародної суб’єктності нашої держави.

Спосіб прийняття нової Конституції.

Наша альтернатива безпорадній владі і сповзанню країни в хаос – це щоденне формування правових відносин на всіх рівнях українського суспільства, що має завершитися написанням нової Конституції спеціально обраними для цього Конституційними зборами (Конституантою) з її наступним затвердженням на Всеукраїнському референдумі.

Цей шлях передбачає залучення до творення політично-правового устрою Української держави якнайширшого кола її громадян. У результаті такого процесу нова Конституція стане дійсно новим Суспільним договором громадян нової Української республіки.

Конституанта – це неполітичний спеціальний орган, функція якого обмежується виключно розробкою тексту нової Конституції. Закон про вибори до Конституанти має бути прийнятий Верховною Радою України.

Конституанта формується через вибори за мажоритарною виборчою системою. До її складу обираються громадські діячі, моральні авторитети, науковці, правники, журналісти тощо. Заборонено обиратися діючим політикам і посадовцям – Президенту, народним депутатам, депутатам місцевих рад, членам уряду, суддям, прокурорам тощо.

Обрані до Конституанти делегати підписують зобов’язання про свою відмову від державних і виборних посад на найближчі 10 років.

В процесі творення нової конституції важливо уникнути основних ризиків та проблем:

  • убезпечити Конституанту від обрання до неї олігархів, їх представників, впливу Росії, її маріонеток та сепаратистів, які можуть зірвати написання і прийняття Конституції;
  • мати «план Б» на випадок, коли закон про Конституанту не буде прийнятий Верховною Радою України.

Варіанти вирішення:

  1. Винесення на всеукраїнський референдум проекту закону про Конституанту через мобілізаційну кампанію і збір 3 млн. підписів.
  2. Внесення на затвердження всеукраїнського референдуму проекту нової Конституції, розробленої авторитетним авторським колективом.
  3. Внесення на затвердження всеукраїнського референдуму кількох альтернативних проектів нової Конституції.
  4. В разі настання революційної ситуації чи неможливості влади утримувати ситуацію в країні, чи силової зміни влади – військово-революційний орган бере відповідальність на себе і вносить на затвердження всеукраїнського референдуму проекту нової Конституції, розробленої фахівцями.

В перших трьох випадках проблемою залишається ЦВК, яка може заблокувати збір підписів та Закон України «Про всеукраїнський референдум» прийнятий в період правління Януковича, який зараз знаходиться в Конституційному суді на предмет його скасування.

Наше бачення основних складових нового державного ладу.

  • Ліквідація дуалізму виконавчої влади. Відповідальність за її здійснення (залежно від варіанту майбутньої Конституції) покладатиметься на всенародного обраного Президента або Прем’єр-міністра, лідера парламентської більшості, який подає на затвердження парламенту всіх, без винятку, міністрів свого кабінету.
  • Президент (у разі збереження процедури його всенародного обрання) є головнокомандуючим збройних сил, очолює генеральний штаб в період війни, виступає як моральний авторитет нації, символ її консолідації. Президент підписує рішення про обрання та звільнення суддів. При наявності парламентської чи урядової кризі виступає арбітром в її розв’язанні, розпускає парламент та призначає дострокові вибори. Президент має право звернення до народу.
  • в Конституції виписуються не права і повноваження, а обов’язки всіх посадових осіб;
  • на місцевому рівні громади складають основу держави з власними ресурсами, муніципальною поліцією, мировими суддями та повноваженнями зі збору податків. Вище громад – повіти і регіони. Співвідношення розподілу податків 60% на 40% на користь місцевого самоврядування.
  • склад Конституційного суду формується на конкурсній основі за принципом тріадності: частина від парламенту, частина від уряду, частина від судової влади.
  • призначення державних службовців здійснюється виключно на конкурсній основі відповідно до чітко визначених критеріїв законодавства про державну службу. Державний службовець несе персональну відповідальність за шкоду, завдану внаслідок його неправомірних дії чи бездіяльності;
  • регламентація діяльності партій як політичних інституцій через встановлення вимог до форматів ідеологій, програм, членства, демократичності і прозорості статутних процедур та фінансування, заборона на використання імен особистих у назвах партій, державне фінансування партій;
  • конституційно закріплена процедура імпічменту президента та суддів;
  • конституційне закріплення критеріїв та розмірів сплати податків для фізичних і юридичних осіб.
  • судова гілка влади формується Вищою радою правосуддя, а не шляхом виборності. В основі – кваліфікаційна комісія, перевірка кандидатур на чистоту, формування кадрового резерву, а потім – жеребкування.

При формуванні Вищої ради правосуддя критично важливо мінімізувати вплив на неї політичних факторів.

Практичні завдання для КНД в областях:

  1. Обговорити запропоновані основи нового конституційного ладу.
  2. Включитися в дискусію для вдосконалення цих основ:
  • провести засідання обласного КНД з обговорення запропонованого проекту;
  • провести широке обговорення проекту із залученням місцевих правників і громадських діячів.
  • максимально поширювати і пропагувати ідею нового суспільного договору й основ нового конституційного ладу серед громадян.

Проект

Концепція

вирішення земельного питання в Україні

Мета.

Головною метою земельної реформи в Україні є створення інституту заможного селянина-фермера – власника і основи середнього класу на селі, та мережі обслуговуючих кооперативів, що стане гарантією продовольчої безпеки держави та збереження й розвитку здорового українського суспільства.

Фермерський тип господарства найбільше, на відміну від інших галузей, виконує не лише економічну функцію (виробництво товару і отримання прибутку), а й соціальну (зайнятість сільського населення) та екологічну (збереження сприятливого для життєдіяльності довкілля). Він зберігає генофонд нації, її культуру, традиції, звичаї є виразником національної ідентичності, забезпечує зв’язок між минулим, теперішнім та майбутнім.

Висока ефективність фермерського типу господарства обумовлена тим, що власник поєднує в собі господаря, робітника і управлінця. Він працює по мірі необхідності і виконує все максимально якісно, економлячи при цьому можливі витрати. При цьому не потрібно нести затрати щодо контролю виконаної роботи, оскільки почуття власності таке ж природне, як і почуття голоду чи продовження людського роду.

Широке використання кооперації на селі створить належні умови для використання сучасної високопродуктивної техніки, структур зберігання та переробки с/г продукції.

В умовах України ефективним можна вважати фермерське (сімейне) господарство, яке в повному обсязі фінансово забезпечує життєдіяльність сільської родини (не менш як 2-3 особи) на заможному рівні. Досвід і практика підтверджує, що сьогодні в Україні таку мету може забезпечити фермерське господарство рослинницького напрямку, що має в обробітку в середньому 100 га ріллі. При цьому воно має користуватися фінансовою підтримкою держави, розрахованою на 1 га ріллі або на 1 умовну голову тварини.

Гарантією продовольчої безпеки України стане реалізація сільськогосподарської продукції за трьома напрямками:

Квота А – продукція вироблена та спрямована для реалізації на договірній основі з гарантією використання в місцях виробництва. Договори укладаються через кооперативи за умови вільного доступу всіх членів кооперативу.

Квота В – продукція вироблена та спрямована для реалізації на договірній основі з гарантією використання на території України.

Квота С – сільськогосподарська продукція вироблена та спрямована для реалізації на експорт.

Кінцевою ціллю земельної реформи в Україні має стати виникнення щонайменше 0,5 млн. фермерських сімейних господарств (з них: 400 тис. рослинницького напрямку і 100 тис. тваринницького), щонайменше 10 тис. обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, 100 тис. фермерських господарств овочевого напрямку і 1,5 млн. одноосібних господарств, що ведуть особисте підсобне господарство. Це сумарно має створити близько 6,5 млн. робочих місць в сільській місцевості.

Існуючий стан відносин на селі.

Станом на 2015 рік в Україні налічувалося 4,2 млн. особистих селянських господарств, які мали у володінні 5,5 млн. га землі; 39,5 тис. фермерських господарств, які володіли 5,5 млн. га; 8,4 тис. колективних сільсько-господарських підприємств, які обробляли 11 млн. га; 100 агро-холдингів (латифундій), які орендували 13,7 млн. га.

Ще близько 10 млн. га землі знаходилось в тіньовому обороті.

Хаос в землекористуванні значною мірою виник після прийняття у 1998 році Закону України «Про оренду земель», який не містив жодних обмежень щодо розмірів земельних ділянок, які можна орендувати, і не пов’язував оренду з кваліфікаційними вимогами до орендарів.

У результаті відбулося швидке формування двох діаметрально протилежних та однаково згубних для села моделей землекористування: латифундистсько-олігархічної та парцелярної. Перша супроводжувалася концентрацією сотень тисяч гектарів угідь в руках агрохолдингів, зареєстрованих, як правило, за кордоном, а друга була уособлена малоземельними особистими господарствами, які не могли розширювати своє землекористування і випуск товарної продукції.

Така ситуація прирікає Україну на статус сировинного сільськогосподарського придатку розвинутих країн і веде до цілковитого знищення села як такого.

Як здійснити трансформацію.

Щоб перейти від теперішнього стану земельних відносин в Україні до фермерського типу господарювання як домінуючого, державна влада має здійснити перерозподіл земель шляхом націоналізації, викупу угідь та їхній продаж селянським сім’ям за доступною ціною і пільговим кредитуванням придбанням землі з боку держави. Державна підтримка придбання фермерами землі присутня в законодавстві практично усіх цивілізованих країн.

Для обмеження монополізації агровиробницва слід запровадити для них диференційований (прогресивний) податок на розмір доходу, перевести їх на загальну систему оподаткування, що застосовується для промислових підприємств, а також запровадити максимальне обмеження на площі земель, які можуть бути взяті в оренду в одні руки (не більше 20% земель громади чи району).

Щоб виник інститут фермерства мають бути, по-перше, вільні землі, які можуть придбати бажаючі (купити або взяти в оренду), а, по-друге, наявні жорсткі кваліфікаційні вимоги для бажаючих стати фермерами.

Зокрема, бажаючий стати фермером (власником чи орендарем) має проживати на селі або недалеко від нього, мати національну аграрну освіту, стаж професійної роботи не менше 5 років, зобов’язаний працювати на землі, яку він придбав, мати для цього певні засоби виробництва, в тому числі, свійських тварин. Фермерське господарство має бути зареєстроване там, де воно ведеться, і сплачувати податки у місцеву громаду. Фермери повинні мати законодавчий обов’язок організовувати кооперацію, як обслуговуючу, так і для розвитку тваринництва.

Фермерське господарство має сплачувати єдиний сільськогосподарський податок. А держава має забезпечити пільгове кредитування як для придбання землі, так і для створення обслуговуючих кооперативів.

Має бути законодавчо встановлений мінімальний та максимальний розмір землі в одні руки (в умовах України це може бути не більше 300 га одній фізичній особі) і встановлена заборона або жорсткі обмеження для іноземців (проживання в країні певну кількість років, набуття громадянства, кваліфікаційні вимоги).

Необхідно запровадити державну підтримку створення обслуговуючих кооперативів (для прикладу, де 90% коштів надає держава а 10% – вклади фермерів) через спеціалізовані земельні банки.

Регулювання правил гри на ринку земель сільськогосподарського призначення має забезпечувати спеціальна державна агенція (або державний земельний банк), яка має право викуповувати землі, продавати їх через аукціони, здавати в оренду, встановлювати ціни та ін.

Найголовніше при трансформації земельних відносин: не ціна землі на аукціоні чи розмір орендної плати, а кваліфікаційні вимоги є пріоритетними для переходу до фермерського типу господарювання.

В багатьох країнах світу ціна продажу чи оренди землі унормовується через механізм «коридору цін», який встановлюється державним органом і в межах якого формулюється власне сама ціна. При цьому угоди купівлі-продажу землі має затверджувати або державна агенція, або місцева влада.

В умовах України доцільно спочатку викупити селянські паї у тих, хто бажає їх продати, використати механізм довгострокової оренди землі фермерським господарствам і лише згодом переходити до продажу землі в приватну власність фермерам, які ефективно на ній господарювали. Як варіант можна застосовувати і оренду, і придбання землі фермерами у власність паралельно.

Також можна розглянути можливість дозволити купівлю (оренду) землі і юридичним особам, якщо вони зареєстровані за місцем розташування угідь, забезпечують зайнятість місцевого населення і сплачують податки до місцевої громади.

Можна також допустити варіювання максимального розміру землі одному господарству за зонами в залежності від густоти поселень і кількості сільського населення на 100 км2.

Першочергові заходи, які необхідно здійснити.

1. Змінити Закон України «Про оренду землі», де обмежити для юридичних та фізичних осіб максимальний розмір земель, що можна брати в оренду.

2. Прийняти закон «Про єдиний податок для малих та середніх сільськогосподарських виробників».

3. Відновити спецрежим податку на додану вартість для малих сільськогосподарських підприємств, який діяв до 01.01.2015р.

4. Дозволити законодавчо фермерам набути право власності на ділянки, що знаходяться у їх постійному користуванні.

5. Забезпечити підтримку фермерства з державного бюджету у розмірі 0,5% його дохідної частини, але не менше як 3 млрд. грн. в рік.

6. Провести інвентаризацію земель, наповнити земельний кадастр, розмежувати землі державної та комунальної власності.

7. До вирішення цих першочергових проблем зберегти мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.


Проект

К О Н Ц Е П Ц І Я

ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Питання екологічної політики і безпеки є найважливішими у діяльності усіх розвинених країн світу. Ці країни завершили будівництво правових держав ще у ХХ ст. та розпочали будівництво держав екологічних. На жаль, Україна продовжує будувати правову державу, а питання екологічної сфери нині не є її пріоритетом.

Результатом проведеної в Україні реформи державних органів стало ліквідація територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів України з питань захисту навколишнього природного середовища, що поставило під загрозу перспективи реалізації екологічної політики на національному, регіональному і місцевому рівнях, знищило екологічну освіту і виховання, завдало істотної шкоди кадровому потенціалу природоохоронної галузі та породило ріст корупції серед чиновників. Кадрова політика в галузі екології ґрунтується на першочерговому врахуванні політичної приналежності чиновників та ігноруванні вимог до їхньої професійної освіти, екологічних знань й досвіду.

У 2015 році ліквідовано і припинено роботу природоохоронних і екологічних прокуратур. Державні екологічні інспекції нині практично не працюють, оскільки є суттєві обмеження у проведенні ними перевірок з питань дотримання екологічного законодавства. Тобто, в Україні фактично знищені державні інституції, які б займалися захистом екологічних інтересів держави, юридичних і фізичних осіб.

Тому у сфері екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів, реалізації прав громадян на безпечне довкілля та отримання ними своєчасної, повної і об’єктивної екологічної інформації спостерігається негативна тенденція, викликана глибокою інституційною неспроможністю органів державного управління, недосконалістю національного законодавства та низьким рівнем співпраці з інститутами громадянського суспільства.

Питання корупції в екологічній сфері набули загрозливих масштабів. В Україні за хабарі можна незаконно отримати посади, земельні ділянки і будувати на них промислові підприємства або приватні палаци, знищувати лісові насадження і забруднювати водойми, добувати корисні копалини та займатися браконьєрством, уникати перевірок та бути звільненим від покарання за ці, глобального значення й масштабів, злочини.

Наша держава є екологічно найбруднішою країною Європи та займає 9 місце в світі за смертністю від забрудненого атмосферного повітря. Найбільшими джерелами забруднення повітря в Україні були і лишаються підприємства енергетики, металургії та наземний транспорт. Однак держава практично не займається питаннями розвитку «зелених» технологій та ринком екологічно чистого електротранспорту. На долю альтернативних джерел енергії в Україні припадає лише 1% використаної енергетики, в той же час у Коста-Ріки – 100%, Данії – 42%, Фінляндії – 35%, Німеччині – 27%.

Разом з тим, влада переконує нас, що найдешевшою в Україні є атомна енергетика, тому її розвиток повинен стати стратегічним завданням держави. Дійсно, собівартість атомної енергетики, без урахування значних додаткових витрат і державних субсидій, нині є найдешевшою в державі і складає 0,42 грн. за кВт/год. Для порівняння – вартість гідроенергії складає 0,59 грн., сонячної – 0,96 грн., вугільної і газової – 1,82 грн. Однак подібний підхід держави до розрахунку вартості атомної енергетики та вирішення її енергетичних проблем є обманним, корупційним і безперспективним.

Згідно звіту Всесвітнього економічного форуму, у 2016 році відновлювальна енергетика стала дешевшою або зрівнялася за ціною з викопною електроенергією більш ніж в 30 країнах світу, а в найближчі роки їх кількість складе 80% від усіх країн. У Чилі ціна сонячної енергії впала до нуля, тому споживачі отримують її безкоштовно протягом останніх років.

Нещодавно уряд Німеччини заявив, що до 2021 року планує повністю відмовитися від атомної енергетики та перейти на альтернативні джерела енергії. Із 19 енергоблоків у них залишилося лише 8, доля атомної енергетики зменшилась до 15,8% в енергетичному балансі країни. Українська ж влада «пишається» своїм досягненням, що частка атомної енергетики в Україні у 2016 році зросла з 47-ми до 60%. Однак це шлях до ще однієї ядерної катастрофи планетарного масштабу, оскільки відповідно до Енергетичної стратегії України до 2035 року; базового державного документу, який визначає пріоритетні напрямки розвитку в енергетиці, термін експлуатації енергоблоків АЕС продовжується до 50-ти років, не зважаючи на те, що вони були спроектовані лише на 30. В документі не згадується вартість продовження експлуатації, не кажучи вже про безпечність та екологічну складову таких заходів.

Насправді процес підготовки та продовження терміну експлуатації енергоблоків АЕС є не лише небезпечним, але досить тривалим і витратним. На продовження термінів експлуатації зношеного обладнання застарілих АЕС залучаються мільярдні міжнародні кредити, які суттєво збільшують зовнішній борг України та заганяють її до прірви.

Застаріле обладнання українських АЕС часто дає збої, на відміну від “зеленої” енергетики, яка представлена новими потужностями та технологіями. Дати реальну оцінку коштів для усунення несправностей АЕС досить складно. Проте, можна уявити собі, скільки додаткових витрат вони несуть, зважаючи на частоту виходу з ладу застарілого обладнання радянських АЕС. Зокрема, у 2016 році в Україні відбулося більше 10 аварійних зупинок енергоблоків, а Південно-Українська АЕС взагалі зупинилася. У порівнянні з попередніми роками, аварійність зросла в 5 разів. Термін експлуатації більшої частини діючих блоків підходить до закінчення.

Тому зовсім скоро (якщо взагалі буде така можливість) 15 атомних блоків України доведеться виводити з експлуатації, для чого необхідні будуть колосальні грошові ресурси. Щорічні витрати на обслуговування реактора та підтримки безпеки навіть після його остаточної зупинки налічують мільйони доларів. В додаток до цього значні суми витрачаються на зберігання та контроль впродовж сотень років понад тисячі тон високоактивних відходів, напрацьованих на кожному реакторі за плановий термін експлуатації (в той час, як сонячні панелі, вітряки можуть бути легко демонтовані і виведені з експлуатації).

Влада України, яка взяла зобов’язання перед країнами ЄС до 2020 року збільшити частку «зеленої» енергії до 11%, не зацікавлена в активному впровадженні цієї генерації, формула розрахунку і реальна вартість якої є прозорою та для використання якої, не потрібно в майбутньому купувати паливо, платити за його доставку, переробку, збагачення, зберігання та утилізацію.

Владу також не цікавить, що саме використання альтернативних джерел енергії дало б можливість державі повністю відмовитися від викопного палива та енергетичного шантажу з боку Росії, і зменшити фінансове навантаження на українців у рази. Ця влада буде міцно триматися за використання викопного палива (нафти, газу, вугілля), ядерної енергетики, оскільки з них можна отримувати значний фінансовий зиск.

Не кращою у нашій державі є ситуація з якістю і використанням водних ресурсів. В Україні, має місце загальна нестача, зростання виснаження та забруднення джерел прісної води. Основними причинами такого стану є екологічне забруднення великих річок та висихання малих, відсутність ефективного очищення стічних вод та промислових відходів, втрата природних водозбірних площ, знищення або зовсім зникнення лісових масивів, хижацькі методи ведення сільського господарства, які призводять до змиву різних хімікатів у воду та багато іншого. Також негативно впливають на якість природної води намивні береги річок і зміна їх природного русла і режиму, греблі, водосховища та іригаційні системи.

Відомо, що люди на 60% складаються з води, тому більшість хвороб виникають через питну воду, яку ми вживаємо. Україна, за даними ООН, за якістю води займає 95 місце з 122 країн. До 2050 рокувода стане дефіцитом для 6 млрд. людей на планеті. Тому ще у 2003 році Генеральна асамблея ООН оголосила 2005-2015 роки Міжнародним десятиліттям дій „Вода для життя”. Організація Об’єднаних Націй фактично повідомила людству, що вода перетворюється в стратегічний ресурс і запровадила на планеті надзвичайний водний стан на ХХI століття. І про це потрібно пам’ятати кожному українцю.

Сучасна Україна перетворилася в екологічний секонд-хенд, в якому вже більше 5 тисяч офіційних полігонів і сміттєзвалищ, загальною площею понад 13 тис. кв. км., що дорівнює територіям таких європейських держав, як Північної Ірландії (13843 тис. кв. км.), Чорногорії (13812 тис. кв. км.) або Кіпру (9250 тис. кв. км.). Це мертва територія на 250-300 років.

В Україні накопичилося 60 млрд. тон відходів усіх видів, з яких лише 6% сортується і переробляється (для порівняння – з 2004 р. у Німеччині сміттєзвалища заборонені законом, у Швеції і Норвегії сортування і переробка складає 90%, з яких виробляється теплова енергія). Питаннями утилізації електронного і електротехнічного сміття Україна досі не готова займатися. Забруднення води, землі та атмосферного повітря, незаконна вирубка лісів, знищення природно-заповідного фонду, видобування злочинним шляхом (без належних дозволів і контролю з боку держави) та варварським способом бурштину, граніту, піску тощо призводить до руйнації екосистеми України та щорічних мільярдних втрат державного бюджету.

В державі відсутня будь-яка робота щодо пропаганди серед громадян ведення здорового способу життя. Натомість з усіх телевізійних екранів та рупорів активно рекламуються спиртні напої, ліки, цигарки. У 2016 році фармацевтичні компанії продали ліків на 50 млрд. гривень та витратили на рекламу лікарських засобів в Україні близько 7 млрд. гривень, що дало їм можливість сформувати 2% ВВП держави. Для порівняння – держава виділила у 2016 р. на охорону навколишнього середовища країни лише 3,31 млрд. грн. бюджетних коштів.

І знову-таки для порівняння, в країнах ЄС існує суворий поділ лікарських засобів на рецептурні і безрецептурні препарати. Реклама рецептурних ліків категорично заборонена, можна рекламувати лише безрецептурні препарати (різноманітні біодобавки, вітаміни, засоби гігієни, косметики тощо).

З подібним підходом до вирішення екологічних проблем і збереження генофонду нації,Україна не має майбутнього. Тривалість життя українців на 10-15 років менша, ніж у країнах ЄС, а чисельність населення держави катастрофічно зменшується. І це є чи не найбільшою загрозою існування самої держави Україна.

П Р О П О З И Ц І Ї

1. Україні потрібно негайно розпочати будівництво «екологічної» держави. Нещодавнє підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом потребує невідкладного впровадження нових форм адміністративної діяльності в сфері екологічного управління, вектор розвитку якого слід орієнтувати на європейські екологічні стандарти, координацію дій державних і громадських екологічних інституцій, удосконалення національного законодавства та адаптування його до європейського.

2. Необхідно «екологізувати» Конституцію України із залученням кращих фахівців у галузі екології та екологічного права, розробити і прийняти Екологічний кодекс України, Закони України «Про екологічну безпеку», «Про екологічну інформацію», «Про екологічне страхування», «Про відшкодування екологічної шкоди» тощо.

3. Добитися заборони продовження використання енергоблоків АЕС, термін експлуатації яких закінчується, та не допустити будівництва нових енергоблоків атомних станцій та власного сховища для зберігання відпрацьованих ядерних відходів. Стратегічною метою України з питань розвитку енергетичного комплексу вважати поетапний перехід від теперішніх атомної і традиційної моделей енергетичної безпеки до «зелених» альтернативних джерел енергії. До 2020 року збільшити частку «зеленої» енергетики в Україні до 11 відсотків.

4. До 2020 року із залученням іноземних і вітчизняних інвесторів побудувати і ввести в експлуатацію в кожній області України заводи з переробки твердих побутових відходів. Вироблену теплову енергію ефективно використовувати на соціальні і побутові потреби громадян країни.

5. Спонукати Верховну Раду України до прийняття законопроектів № 5494 про скасування ПДВ на ввезення в країну електромобілів і запчастин до них до 2021 року та щодо визнання незаконної вирубки лісів, площею більше 1 гектара, як загрозу національній безпеці України.

6. Законодавчо заборонити рекламу лікарських засобів на бігбордах, телебаченні, радіо, в друкованих та інших ЗМІ. Разом з тим, дозволити вільне розміщення реклами медичних препаратів в спеціалізованих, наукових, професійних виданнях, які адресовані медичним працівникам, фармацевтам та науковцям. Також рекламу можна використовувати під час проведення тематичних виставок, конгресів, конференцій, тренінгів тощо.

7. Впровадити інституцію Уповноваженого Президента України з питань безпечного довкілля, з наданням їй права законодавчої ініціативи, з метою об’єднання зусиль представників державної влади, науковців, практиків і громадськості для забезпечення конституційного права українців на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *